Літературні вітальні

Сценарій

міської  літературної  вітальні

«Славетний  байкар», присвяченої  190 – річчю

від  дня  народження  Л.І.Глібова

01 березня  2017 р.

НВК «Гімназія»  в 12.00

Ведуча :  Видатний  український  письменник  Л.І.Глібов  розпочав  свою літературну  діяльність  ще  за  життя  Т.Г.Шевченка, продовжував  її  одночасно  з  М.Вовчком, І.Франком, П.Мирним, С.Руданським  та  іншими  українськими  письменниками  ХІХ  століття  і  завершив  в  роки, коли  вже  лунали  молоді  голоси  Л.Українки, М.Коцюбинського. В  українську  літературу  Леонід  Глібов  увійшов  як  талановитий  поет – байкар, творець  нової  реалістичної  байки, хоча  він – поет  і  драматург, дитячий  лірик і фейлетоніст, казкар  і  публіцист. Головне в творчості Л. Глібова: любов до рідного  українського народу, відданість йому до кінця. І.Франко  назвав  Глібова  «ветераном  нашої  поезії». Псевдоніми  Л.Глібова : «Простодушный», «Непостоянный Сотрудник», «Капітан Ботвиван», Дідусь Кенир. 

(Автор  читає   вірш  «Троянда»)

Ведуча :  Народився Леонід Іванович Глібов у селі Веселий Поділ на Полтавщині в заможній родині. Батько, Іван Назарович, працював управителем маєтку поміщиків Родзянків. Мати, Орина Гаврилівна, була культурною, освіченою жінкою. Її дитячі та юнацькі роки пройшли в родині пана Трощинського. Дівчина багато читала, любила вистави домашнього театру, яким керував батько Миколи Гоголя. Мати розповідала  Леоніду про батька і сина Гоголів, з якими була знайома.

Ведуча : Хлопчик ріс жвавим і веселим, йому подобалося усе гарне, понад усе любив квіти і доглядав за ними. Дуже любив Льоня слухати казки баби Одарки. Вона так майстерно розповідала їх, що майбутній письменник виразно уявляв риси вдачі та звички тварин. Йому здавалося, що звірі й насправді думають і розмовляють, що серед них, як і серед людей, є добрі і злі, розумні й дурні, бідні й багаті.

Ведуча : Початкову освіту Леонід  Глібов здобув удома: на сьомому році читати  навчила мати, писати — пан Родзянко, місцевий священик — арифметики, латинської і грецької мов і, звичайно ж, Закону Божого. У 1840 р.  відвезли до Полтавської гімназії. Юнак хотів учитися на медичному факультеті Київського університету, але туди не вступив.

 Йому судилося стати не лікарем, а вчителем. У 1849 р. Леонід вступив до Ніжинського ліцею вищих наук. Тут були добрі традиції та мудрі високоосвічені вчителі.

Ведуча :  Після  закінчення  ліцею   Л.Глібов учителював: викладав історію та географію у дворянському  училищі містечка Чорний Острів на Поділлі, згодом переїхав до Чернігова, де дістав посаду вчителя географії в чоловічій гімназії. Леонід Глібов був талановитим педагогом, захопленим своїми предметами, делікатною, висококультурною людиною. Він цікаво вів уроки, ніколи не карав своїх учнів.

Ведуча :  Пережив  роки безробіття  через   політичну  «неблагодійність». Потім працював  переписувачем  губернського  статистичного  комітету. У 1867 р. Леонід Глібов отримав посаду завідувача Чернігівської земської  друкарні, яку обіймав до кінця свого життя.

Ведуча :  Тяжко  пережив  Леонід Глібов  і  особисте горе : його батько, переїжджаючи через Дніпро, провалився під лід, застудився й раптово помер. Невдовзі померла й мати. Пізніше -  смерть улюбленої доньки Ліди. Сам захворів так, що ніхто й не сподівався на одужання, а коли одужав, майже втратив зір. Безробітний і хворий, він поїхав у Ніжин до батьків

дружини, де мешкав два роки. Незабаром, Глібова спіткало ще одне горе —

померла його дружина, а  потім  - син  Сергій.

Ведуча :  Більшу  частину  життя  Леонід Іванович  прожив  у  Чернігові. Одружився  вдруге, всиновив  хлопчика Олександра, 1869 року народження,  з  яким  і  доживав  до  кінця  свого  життя .

Ведуча :  З його творчого доробку відомо 107 байок, понад 50 загадок, 14 акровіршів, ліричні поезії, казки,  п'єси «До мирового» й «Хуторяночка», присвяти.  Вже десь із 14 — 15 років у ньому зрів український поет. Вирішальним  чинником у цьому процесі став «Кобзар» Шевченка, який потрапив до його  рук дуже рано. В 14 років Леонід Глібов написав свій перший вірш «Сон». Похвала учителя російської словесності  заохотила  писати далі.

(Вірш  «Сон».   Читає  учениця   ЗОШ № 3  Пішта   Вікторія)

Ведуча :   Леонід   Глібов  захопився книгами, читав Пушкіна, Лермонтова. Почав писати вірші російською мовою. Щось  таке  особливе   бриніло  у  віршах  поета. За  допомоги  старших  друзів  у  1847  році  вийшла  у  світ  збірка  російськомовних  поезій  «Стихотворения  Леонида  Глебова».

(Читання  вірша «Ребёнку»)

Ведуча : Вірне  кохання, жіноча  доля, вболівання  за  краще  майбутнє  рідного  краю, свого  народу – такі  мотиви  лірики  Леоніда  Глібова. І  тут  не  можна  не  помітити  глибокого  сліду, що  лишили  в  серці  поета  палкі  пісні «Кобзаря».

(Вірш  «Паняночка».   Читає  учениця   ЗОШ № 6  Єфіменко  Марія.)

Ведуча : Поезії  Глібова   називають  перлинами   української  лірики. Багато  віршів Леоніда  Глібова стали популярними  піснями – романсами : «Зіронька», «Моя  весна», «Думка», «Ой  не  цвісти  калиноньці».  Поезія «Журба», покладена  на  музику М.Лисенком, перетворилася на журливу народну пісню «Стоїть гора високая», яка відразу полонила слух. 

                (Пісню «Стоїть гора високая»  виконує

 учениця   ЗОШ № 4  Усаньова Аліна)

(Відеопісня  «Стоїть гора високая»)

Ведуча : Вийшла  перша збірка «Байки Леоніда Глібова». Наказом попечителя Київського округу 500 примірників видання було спалено на книжковому складі як «вредное издание, которое не должно иметь места в народном  училище». Потім   було  2 - е  і  3 – є  видання  байок. В  історії  української  поезії  Леонід  Глібов – майстер  реалістичної  байки, то  гострої, колючої, то  осяяної  світлим  гумором, тонким  ліризмом. Читачів  захоплює  багата, гнучка  і  пластична  мова  байок  Глібова.

Ведуча : У байці «Цуцик» автор засудив продажних, морально низьких людей, які за недогризену кістку з панського стола готові зрадити вірних друзів.

(Байка  «Цуцик». Читає  вихованець  ЦДТ і  учень  СЗОШ № 2 

Орден  Олексій)

 Ведуча :  Викриваючи  паразитизм  панівних  класів, байкар  протиставляв  їм  працьовитість  простого  народу, показував  його  моральну  вищість.

(Інсценізація  байки  «Ластівка  і  Шуліка». Виконують  учні   ЗОШ № 1)

Ведуча :  Не  оминав  байкар     і  моральні  та  побутові  вади  людей. Наприклад,  самовихваляння  у  байці  «Чиж  та  Голуб».

(Байка  «Чиж  та  Голуб». Читає  учениця  ЗОШ № 5

 Джепарова  Каміле)

Ведуча :  Кажуть, що нахабство — друге щастя. Про тих, хто користується таким девізом у житті, в алегоричній формі говорить Л. Глібов у байці «Муха й Бджола». Бджола — трудяща людина, яка не може без праці. хоче жити чесно заробленим. Муха — це та людина, що живиться чужою працею, нахабно забирає придбане, зроблене іншими, ще й хизується при цьому. Таких людей-нероб зневажали раніше й зневажають тепер.

 (Літературно – хореографічна  композиція   за  байкою  «Муха  і  Бджола». Виконують  учні  гімназії)

Ведуча :  У байці «Ведмідь-пасічник» Л. Глібов висміяв вибори у земство, створивши пародію на царський суд, показавши уміння хижаків пристосовуватися до нових умов.

(Байка  «Ведмідь – пасічник». Читає  учень  ЗОШ № 4  Новік  Артем )

Ведуча :  У  байці «Вареники» розмова  двох  кумів – мірошників  побудована  на  дотепах, немовби  підслуханих  в  українській  хаті.

(Інсценізація  байки  «Вареники». Виконують  учні   ЗОШ № 3)

Ведуча :  Твори для дітей поет друкував у львівському журналі «Дзвінок» під псевдонімом Дідусь Кенир. Чому раптом «Кенир»? Відомо, що колись його батько купив собі такого співочого кенара, що навіть сусіди приходили слухати. Вони й прозвали Івана Назаровича по-вуличному "Кенир". Для дитячих творів це ім'я так личило, що Глібов, не заду­муючись, прямо й підписав першого свого вірша  для львівського журналу "Дзвінок" — Дідусь Кенир. Так і уявляєш оточеного малечею мудрого дідуся, в очах якого світиться то лагідна усмішка, то лукавість.

(Вірш  «Пісня».   Читає  учениця   ЗОШ № 5  Фарина  Аліна.)

Ведуча : Глібов  розвинув жанр поетичної загадки, спираючись на фольклорні  джерела. Писав для дітей загадки, які розвивають їхню кмітливість, винахідливість. Жартун і витівник, він неквапливо проказує загадку і, погладжуючи дбайливо розчесану на два боки бороду, чекає на відповідь. А загадочки хитрі-хитрі! А як захоплює він з самого початку:

 (Загадка «Бачить – не  бачить».

Виконує   учень  ЗОШ №  1 Блищук  Єгор)

Ведуча : Леонід  Іванович  використав  дуже давній жанр,  який виник у Стародавній Греції, а в Україні з’явився у 16 столітті - це  акровірш. Маленьким читачам «Дзвінка» найбільше полюбилися загадки-акровірші, відповідь на які схована у перших літерах кожного рядка. Тому діти з нетерпінням чекали кожний наступний номер журналу.

(Акровірші  «Хто  він?», «Хто  баба?», «Хто  вона?», «Що  за  птиця?»)

Ведуча : Звідки  ж  бере  Леонід  Глібов  оці  загадки, казки, вірші? Певно, любов  до  дітвори, милування  веселими  ватагами  малечі  збудили  в ньому  спогади  про  власне  дитинство. Згадались, мабуть, щедрівки, веснянки, купальські  пісні  благословенної Полтавщини, улюблений  сад, де  він, малий   Льолик, Квітчастий   Король, доглядав  своє  квіткове  царство. І  виливалось  це  в  незабутні  рядки.

(Щедрівка. Читають  учні  ЗОШ № 4)

Ведуча : Л.І.Глібов був активним „громадівцем", педагогом-ентузіастом, редактором  та видавцем. Упродовж багатьох десятиліть часто з тривалими перервами, Л.Глібов видавав газету „Черниговский листок" : йому доводилося бути і редактором, і автором, і коректором. Глібов-редактор порушував у газеті важливі проблеми того часу, зокрема жіночої освіти, викладання рідною мовою тощо.  «Черниговский листок» проіснував до 1863 p., коли  Валуєвським циркуляром було заборонено українську мову. Часопис за редакцією Л. Глібова виступає єдиним в Наддніпрянській Україні виданням, в якому публікувалися матеріали українською мовою (приблизно 25 відсотків), а також численні російськомовні статті на захист української мови в школі, театрі, на сторінках періодичних видань. У Чернігові, де поет прожив більшу частку свого життя, він заснував «Товариство, кохаюче рідну мову». Учасники його ставили перші українські вистави та популярні «живі картини». Л.І.Глібов  став душею літературно-мистецького життя Чернігова.

Ведуча : У 1893 р. стан здоров'я Глібова значно погіршився. Зі спогадів друзів відомо, що з початку цього року він уже не виходив з дому, друкарнею керував через сина Олександра, твори ж продовжував писати під лінійку з лупою. За п'ять днів до смерті поет продиктував близькому приятелеві останню байку «Огонь і Гай», якій судилося стати своєрідним заповітом  байкаря   молоді. 

Ведуча : У добрій  шані й славі, але фізично розбитий, майже зовсім сліпий, доживає Леонід Глібов останні свої дні. 10 листопада 1893 року від астми і хвороби серця на 66 році життя Глібов помер. Ясного і теплого осіннього дня Чернігів проводжав  в останню путь свого улюбленого поета. Труну Глібова несли на руках далеко за місто до Троїцького монастиря.

Ведуча : Після смерті поета у 1895 році його син видав збірку «Байки Леоніда Глібова». В ній було надруковано 88 байок, а у 1904 році давній друг Л. Глібова О. Тищинський з допомогою сина поета підготував і видав найповніше дожовтневе видання під назвою «Твори Леоніда Глібова». Сюди увійшли всі 107 байок, казки, жарти, ліричні вірші, епітафії, уривок з незакінченої поеми «Перекотиполе» та п’єса-жарт на одну дію «До мирового». В наш час вийшла багаторічна праця дослідників творчості видатного байкаря «Леонід Глібов. Твори в двох томах». Плодотворні зерна, принесені в літературу Леонідом Глібовим, дають щедрі сходи в нових творчих поколіннях.

Ведуча : Український  народ  з глибокою  любов’ю  і  повагою  згадує  ім’я  талановитого  байкаря, видатного  майстра   художнього  слова, кращі  твори  якого  займають  почесне  місце  в  українській  літературі. Пам'ять про видатного байкаря залишається в свідомості нових поколінь. Він є і буде улюбленим поетом українського народу.

На його батьківщині, у Веселому Подолі, вдячні нащадки спорудили пам’ятник Леоніду Глібову. Є  монета  і  марка  із  зображенням  Л.І.Глібова. Поет  живе. Від  покоління  до  покоління, немов  скарби, переходять  його  чудові  твори. Схвильоване  слово, звернуте  до  славетного  поета – байкаря, залишив  у «Чернігівських сонетах»  Максим  Рильський : 

Та  й  тепер  жива

Твоя  тут  пам’ять, Леоніде  Глібов,

Нащадки  сіверян, полян, дулібів,

Малята  вчать  ті  сонячні  слова,

Що, ніби  чародійник, з  рукава

Ти  сипав  їм  і  в  мудрості  не  схибив.

Ведуча : Херсонські  шанувальники  писали    Леоніду  Глібову :  «Ваші  байки  читалися, читаються  і  будуть  читатися, доки  наша   земля  і  народ  будуть». Отож, любі  друзі, читайте, насолоджуйтесь  і  переймайте  закладену  в  його  творах  глибинну мудрість.

Презентацію  до  літературної  вітальні  дивіться  на  сторінці "Презентації")


СЦЕНАРІЙ

міської  літературної  вітальні

«Співець  життя, молодості  і  любові»,

присвяченої   105 – річниці  від  дня 

народження   А.С.Малишка

Слайд 1.

(Звучить пісня "Стежина" - фонограма)

Ведучий : Стежина життя... Це нею кожен має пройти гідно, хоча б у думках повертаючись до бать­ківського порога. А людське життя  як ота стежина, безперервне. І в кожного вона, стежина, своя…
 Слайд 2.

 Ведучий : Сьогодні нашу  літературну   вітальню ми присвячуємо автору слів цієї чудової пісні, видатному українському поету, перекладачу, літературному  критику  Андрію Самійловичу Малишку. 14 листопада цього року виповниmьcя 105 років   від   дня його народження.

      Ведучий : Але його  життя знаменне не круглою цифрою років, а його творчістю. Художній світ, створений поетом - це великий і щедрий дар рідній Україні, своєму народові. Ввійдемо ж у нього, в цей художній світ, придивимось і переконаємось - це свята правда.

Слайд 3.
     Ведучий : "Ота стежина в нашім краї" почалася в Обухові на Київщині серед своєрідної природи, де поєдналися напівгірські краєвиди з широчінню Дніпра.

               Я  з тих країв, де за Дніпром кургани

               І   ворохобна  тисяч  літ  хода,

               Де  бунчуки  татарські  без  пошани

               Земля  покрила  чорна  і  руда.         

Слайд 4.

Учень Малишко): Народився я в родині малоземельного селянина  14 листопада 1912 року в селі Обухові на Київщині. Сім'я наша була велика - одинадцятеро дітей, батько з матір'ю та старенька бабуся.

Слайд 5.

Як живу бачу свою матір Ївгу Остапівну, її сині задумливі й повні життєйської мудрості очі. Вечорами, сидячи біля прядива, вона співала тихо й проникливе, і ці пісні запали в мою пам'ять на все життя. А пам'ять проросла у серці піснею - вдячністю, піснею сповіддю.

 Батько, Самійло Микитович, був людиною крутої вдачі. Землі  мав біля двох десятин - всіх не прогодуєш. Хочеш не хочеш, доводилось займатись шевським ремеслом, а в засушливі роки ще весною він ішов зі своїми сусідами на заробітки в далеку Таврію, в бориславські і каховські степи". Тяжко працював, шанував хліборобську працю і хотів, щоб я став агрономом. Дізнавшись про  захоплення  віршуванням, одлупцював мене. Конфлікт вичерпався тим, що  в  15  років  я  втік  із дому, опинився у Києві. Навчався в медичному  технікумі (1927–1929), а потім на літературному факультеті Київського Інституту народної освіти, який закінчив  у  1932 р.

Слайд 6.

Учителював  в  Овручі  на  Житомирщині. Служба в армії. Після демобілізації – на журналістській роботі, військовий  кореспондент, редактор  журналу «Дніпро».

Мене навчила мати ще колись:

– Як виростеш, моя мала дитино,

То мудрим будь і мужнім будь в житті –

Скупі два слова. Нелегкі два слова.

Слайд 7.

Ведучий :   Андрій  Малишко сам  гарно співав, грав на гармошці. Зачитувався “Кобзарем”. Почав писати вірші  ще в школі. Маючи тонку і вразливу душу, вірне, спостережливе око, природний талант, майбутній поет свідомо і підсвідомо вбирав у себе звичаї народу, перлини його поетичної творчості, його духовне багатство, лад рідної мови, щоб потім на цьому родючому грунті виростити свою оригінальну, самобутню, чарівну поезію. Перші вірші  поета були надруковані у 1930 році в літературних журналах.

Слайд 8.

Ведучий :  В той рік, як Андрій закінчував школу, прийшла перша любов. Виходили з коханою за село, мріяли про майбутнє. Через рік обоє продовжили  навчання, але вже в різних місцях: Андрій у Київсько­му медичному технікумі, а Катру­ся—в сільгосптехнікумі під Киє­вом. Листувалися. Чекали канікул, коли обоє приїздили до рідного Обухова.

Ведучий : Було тоді Андрієві не­повних 17, а Катрусі — на рік мен­ше. Перше кохання, неповторне й полохливе, ніжне, як цвіт яблуні ... Це відгомін постійно вчувався в поезії Малишка. Минуло багато років, та не забулася перша любов. Пісня, яку ви зараз почуєте,— це спогад про Катрусю, перше поетове кохання.

(Звучить   пісня «Ми підемо, де  трави   похилі»- фонограма)

Слайд 9.

Ведучий : Малишкова поезія -  магія слова. Ніжна й вогниста, прос­та й недосяжна, земна й небесна Малишкова поезія. З чого народже­на вона? Напевно, з великої любові до матері, до України.

Ведучий:  А в тій любові — і почут­тя роду, і найвище душевне пори­вання відданості Батьківщині, й усвідомлення свого дару як суті життя. Тож розкриймо наші душі назустріч Малишковій магії слова, приймімо її, як ліки, пригорнімо, як любов!

(Вірш  «Поезія»)

Слайд 10.

Ведучий : Символом духовного пристанища, моральним сонцем Андрія Малишка була мати - високоталановита людина, що знала безліч пісень, чудово їх виконувала і передала своєму синові цей скарб.

Ведучий :  Розмова з матір’ю подумки і всюди, де випадають поетові хвилини творчої самоти - одна з форм Малишкової душі. Образ матері його улюблений і, можливо, найкращий образ, над яким він трудився все життя. Яскравим прикладом є пісня "Рідна мати моя", музику до якої написав Платон Майборода. Написана вона в 1959 році до кінофільму "Літа молодії».

Слайд 11.

Ведучий :  У цій пісні поет у зворушливих і ніжних словах глибоко поетично оспівав красу й силу материнської любові, вірності. Коли померла мати Малишка, він, не раз з сумовитою любов'ю і пошаною згадував матір:

 Я б тобі хліба приніс, якби можна,

Я б тобі пісню приніс, якби можна,

 Мамо, до тебе немає дороги.

Цей твір, який в народі називають «Пісня про рушничок» , за життя обох авторів став улюбленою піснею і національною, і міжнародною. Якби Андрій Малишко написав лише "Рідна мати моя, ти ночей недоспала" він би однаково лишився в пам’яті українського народу.
     (Звучить   пісня "Рідна мати моя")    СЛАЙДИ

    Слайд 12.

Ведучий  : Поет низько схиляв голову перед генієм Тараса Шевченка. Він створив оригінальний поетичний образ Кобзаря, його неспокійного нескореного духу. В поезіях збірки "Вищий голос" автор з великою емоційною силою стверджує, що духовний голос Шевченка, його заповіти навіки увійшли в душу українського народу, цієї збірки,  а  слово Кобзаря мало і має магічну силу.
    
    (Вірш "Через  грізні  твої  заповіти")

Слайд 13.

Ведучий :  Найбільше від усього любив Малишко свою Україну, мову  свого народу, нашу українську мову. Якій поезії поступиться українська? Багатством, глибоким ліризмом, неповторністю, мелодією звуків, і магією — жодній! Українська мова така багата, що нею можна ви­співати найвитонченіші почуття! І Малишко зробив це.

(Вірш «Буду я навчатись мови золотої» )

  Слайд 14.

Ведучий : Син України, він пишався славними сторінками її історії - ратними ділами волелюбного народу. Поетом створені героїко-епічні твори, основою яких були народні пісні, думи, В збірці "Запорожці" емоційно, жваво й дотепно розповідається про битви козаків з татарами, з польською шляхтою. В поемах "Кармелюк" , "Дума про козака Данила" , "Баладі про Довбуша":перед нами зринають живі, принадливі образи Устима Кармелюка і Данила Нечая, легендарного ватажка опришків  Довбуша.

(Вірш « Гомін, гомін  по  діброві » )

Слайд 15.

Ведучий : Протягом 1941–1944 pр. поет служив військовим кореспондентом у газетах «Красная Армия», «За Радянську Україну», «За честь Батьківщини», де виступав і як поет, і як публіцист. За цей час А. Малишко видав такі збірки поезій: «До бою вставайте!», «Україно моя!», «Понад пожари», «Слово о полку», «Битва», «Полонянка».

Слайд 16.

Ведучий : Героїко-трагічний пафос циклу з п'яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 p., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» – одне з найяскравіших поетичних явищ років війни, пристрасна, пекуча й ніжна пісня любові до Вітчизни:

 (Вірш  «Моя  Україно!» )

Слайд 17.

Ведучий :   Саме повсякденна ніжна, синівська любов Андрія Малишка до Батьківщини, до українського народу так власно вабить до його пісенних віршів, балад, поем. У піснях   та   віршах   поет звертається до Києва.
     (Звучить   пісня "Київський  вальс» - фонограма  і  танок )

Слайд 18.

Ведучий : Пісенність - це одна з найголовніших і найдорогоцінніших прикмет усієї поезії Малишка як ліричної, так і лірико-епічної. Упродовж усього життя і завжди з великим бажанням він працював як пісняр. Ніжною блакитною стрічкою вплелася Малишкова пісня у розмаїття пісень українського народу. Уся пісенна спадщина поета є надзвичайно багатогранною, їй притаманний глибокий ліризм в оспівуванні найсвітлішого почуття – кохання, живої краси рідного краю, його природи, філософські узагальнення та глибокі роздуми над людською долею.

    Ведучий :  У середовищі письменника ніхто не знав стільки пісень, як Малишко, і ніхто не міг їх співати так гарно, як він. З ним залюбки співали в дуеті кращі професійні вокалісти, такі, як Іван Козловський, Зоя Гайдай, Сергій Козак. Після одного з музичних вечорів Іван Семенович Козловський сказав: «Якби, ви, Андрію, не були справжнім поетом, мабуть, стали б справжнім співаком. Слух у вас чудовий».
 Слайд 19.

 Ведучий :  На слова поета написали більше 100 музичних творів такі видатні композитори як: Л.Ревуцький, Г.Козицький, М.Вербицький, А.Штогаренко, О.Білаш, брати Платон і Георгій Май-бороди та інші.
     Особливо плідно він працював із Платоном Майбородою. Їхні пісні - наслідок рідкісного споріднення двох талантів. Малишко   писав  тексти пісень до фільмів: «Макар Нечай», «Богдан Хмельницький», «Роки молодії», «Щедре літо», «Долина синіх скель», «Лілея», «Таврія», «Чорноморочка», «Абітурієнтка». А також сценарії до кінокартин: «Навіки з російським народом», «Квітуча Україна», «Ми з України».

(Звучить  пісня «Цвітуть  осінні, тихі  небеса» – фонограма)

Слайд 20.

Ведучий :   У спадщині Малишка не тільки поетичні твори, а й художні переклади, публіцистика, літературно - критичні статті, оперні лібрето, вірші про дітей та для дітей  :”Кіт-воркіт біля воріт...”, “Бігла кізка по мосту”, “Зайцю довговухий...” та ін..

(Вірш  «Кіт – воркіт  біля  воріт»)

Ведучий : Андрій Малишко дуже шанував своїх вчителів Обухівської школи.
     Та де б не був, де б не шукав дороги
     Я не забуду вчителя старого.
     Так написав він у вірші "Трохиму Тарасовичу".
     А згадаймо "Пісню про вчительку", музику до якої написав Платон Майборода.  Це улюблена пісня і вчителів, і учнів, нинішніх і колишніх.
   ( Звучить  "Пісня про вчительку")

Слайд 21.

Ведучий :    Багато щирих друзів було у Андрія Малишка.  Він був мостом між двома поколіннями українських митців. З одного боку, ним не просто опікувалися по-батьківському, але дружили як із ровесником Максим Рильський і Остап Вишня, а з іншого, він сам приваблював до себе тодішню літературну молодь, пізніше відому під іменами шестидесятників.
    Ведучий : Максим Рильський з цього приводу писав: "Справжній поет, коли береться за перо, завжди "починає спочатку". А наш Андрій Малишко - справжній поет, справжній син народу, справжній улюбленець народу. Спасибі йому! Він гріє серця своїм гарячим серцем, і пісня його живе в народі, як народ живе в його душі".

(Письменники   про  А.Малишка – фонограма)
     Ведучий :  Інтимна лірика властива  всій творчості  Малишка. Поезії такого плану присутні в кожній збірці. Гармонічну довершеність поет шукав і в особистому житті. Найменше його цікавив комфорт з різними побутовими зажитками. Він любив поливати сад, садити прості сільські квіти: чорнобривці, айстри, майори, любив соняшники і пшеницю під вікнами скромної оселі в Кончі-Озерній. Шукаючи в шлюбі вимріяного Ідеалу, він хотів там знайти розраду і пораду, джерело сили і натхнення.
    Слайд 22.

Ведучий : Як усі генії і справжні таланти, А. Малишко не був щасливий в особистому житті. Перша дружина народила молодому Малишкові дочку. Потім війна розвела їх. Валентина Малишко народилася 29 грудня 1937 року в м. Києві. Закінчила філологічний факультет Київського університету. Працювала в республіканській газеті «Зірка», потім була на видавничій роботі (видавництво «Веселка»).

Слайд 23. (Вірш  поетеси  «Тато, я  люблю  тебе»)

Слайд 24.

Ведучий : Не склалося життя і з другою жінкою – білявою, тендітною, з товстою косою і обличчям та натурою Мавки, яка ще студенткою закохалася в Малишка. Третя – Любов Забашта, теж красуня з красунь, – прийшла до Малишка сама. Доля звела разом дві непересічні особистості, з несхожими характерами і темпераментами, двох неоднакових за рівнем таланту поетів з деякими відмінними поглядами на життя взагалі, і на творчість зокрема. Можна лише дивуватися з того, що вони змогли так довго прожити разом ще й надихали до останніх днів одне одного чуттям високої поезії, без якої не уявляли свого життя. Дуже зворушують ніжні рядки, звернені до жінки.

 (Вірш "Я тебе вимріяв ніжну й жагучу")

Слайд 25.

Ведучий : В останні роки життя Малишко дуже хворів. І найбільшим проханням тоді було принести цвіт яблуні до лікарні. І той біло — рожевий цвіт був для нього своєрідним джерелом натхнення.

Слайд 26.

         Кінцевою віхою на 40-річній поетичній дорозі  Андрія  Малишка  була остання збірка, яка і стала  вершиною його творчості,  його лебединою піснею. Збірка під символічною назвою "Серпень душі моєї". Поет відчув, що йому під силу творити велику поезію. І свідченням цього, яскравою перлиною поетичної майстерності є вірш - пісня "Стежина", написана за вісім днів до смерті. У цьому вірші вмістилися думи й переживання поета в найостанніші хвилини життя. Перебуваючи в полоні поетичної стихії, Малишкові вдалося на якийсь час перемагати підступні недуги і написати твір "Стежина."

Слайд 27.

 (Звучить пісня "Стежина)
Слайд 28.

Ведучий :  Помер Андрій Самійлович Малишко 17 лютого 1970 року. Йому було 57 літ, і його скроні, як і його останні вірші, були молодими. Смерть його сприйнялась як несправедлива, глибоко трагічна для української літератури подія.    
Слайд 29.

Ведучий : Олесь Гончар у своїх спогадах висловив таку думку: "Одні зникають з життя тому, що їх просто руйнують хвороби, другі ж згорають, як бійці в атаках, падають спалені на тяжких безнастанних вогнях своєї праці і творчості. Таким мені уявляється Малишко...
Слайд 30     Людина полум’яного темпераменту, творчого шаленства, він згорів дочасно, упав на півшляху, полишивши нам золоті розсипи своїх поезій, нев’янучу красу своїх пісень".    
   Слайд 31-32-33     

Ведучий : Ці золоті розсипи є сонячною дорогою пам’яті великому поетові, який любив Україну, любив свій народ і поділяв його радості і скорботу.

Слайд 34    

Ведучий : Авторський  вірш     «Андрію  Малишку»

Слайд 35    

Ведучий : Майже чотири десятиліття Малишко сипав зі свого поетичного неба на землю розмаїті зірки-поезії, викликаючи захоплення у своїх шанувальників. Минають роки. Пролітають весни і осені. Та Малишко залишається для нас співцем життя, молодості і любові.

Слайд 36    

Андрія Малишка називають «солов’їним серцем України» за його невмирущі пісні, що живуть у народі й сьогодні. Його щирі і задушевні твори ввійдуть до золотого фонду нашої літератури як свідчення величі і краси мистецтва слова. 

(Учень тримає   яскраву квітку і   після прочитання вірша  кладе квітку до портрета)
Презентацію  до  літературної  вітальні  дивіться  на  сторінці "Презентації")

Літературна вітальня

"До тебе, Україно, струна моя перша озветься»,

присвячена   поетесі  Лесі  Українці

(Презентація. Леся Українка) (Відео. Леся Українка)

Ведуча :  Леся Українка... Життя її — це сонячний промінь, що благовістом нового дня пробивається з темряви, і кличе, і вабить до світла. Іншої такої жінки-письменниці й борця немає в світі. Любий друже! Юний ти чи збагачений мудрістю, вислухай цю розповідь про Людину з великої букви, яка відважно, зі співом на устах ішла проти життєвих бур і незгод. І коли у тебе хоча б на хвильку палко заб'ється серце, коли спалахне у ньому іскра світлого вогню любові до людей, до рідної української землі, — ми будемо безмірно щасливими. Сьогодні  ми  долучимося  до творчості великої поетеси Лесі Українки. Ви багато чули про неї, але на нашому літературному святі ми торкнемося більш ширше її життєвого шляху та творчості. Ви відчуєте легкий сум, присутній у ліричній поезії; глибоку любов до рідної землі, неньки України. Ім'я поетеси  овіяне  всенародною  любов'ю.   Це  була людина  виняткової мужності  і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування, її талант виявився у багатьох різновидах літературної праці - поезії, драматургії,  прозі, літературній критиці і публіцистиці, перекладацькій роботі і фольклористиці. Епіграфом   міської літературної вітальні «До тебе, Україно, струна моя перша озветься» є такі рядки: Це талант наскрізь мужній, хоч не позбавлений жіночої грації і ніжності... її поезія - то огнисте оскарження того гніту сваволі, під яким стогне Україна  (І. Франко).

Роздумами про Лесю Українку,

ділиться   учениця СЗОШ № 2  Корінь  Аделіна

Ведуча :  Конвалія. Здається, квітка ця виточена руками лісових гномів, - одна з найулюбленіших у багатьох народів. її ще називають: лілія долин, кукуричка любка, лісовий язик. Конвалія цінна своїми лікувальними якостями, її знають з давніх - давен. Ця квітка лікує серцеві хвороби, її використовують в косметиці, нею лікують горло, нервові захворювання. При захворюванні очей використовують примочки із конвалії. Один давньогрецький міф говорив, що конвалія виникла із крапель поту богині полювання Діани. Коли богиня під час полювання зайшла в глухий ліс, на неї напали. Вона кинулась тікати. З неї краплями стікав сріблястий піт, який перетворився на квіти конвалії. І в нашому фольклорі теж є перекази і легенди. Ці квіти - як перли щасливого  сміху  лісової Мавки,  яка  вперше   відчула  радість  великого  щирого взаємного кохання. Конвалія - символ оновлення, вірності, ніжності, чарівності. Леся Українка назвала так свій перший друкований вірш, який написала в 13 років.

Вірш «Конвалія» читає учениця ЗОШ № 1 Безрукава Марія

Ведуча : Мати Лесі Українки - Ольга Петрівна - відома українська письменниця, яка друкувалася під псевдонімом - Олена Пчілка. Якою треба було володіти фізичною силою й дивовижною працьовитістю, щоб мати час і на родинні турботи! Виховання дітей - Михайла, Лесі, Ольги, Оксани, Миколи, Ісидори - було спрямоване на те, щоб і вони росли свідомими патріотами. «В дітей мені хотілося перелити свою душу й думки», «робила я все можливе для того, щоб і в Лесі, і в інших дітях моїх виховати любов до України, охоту служити їй якоюсь своєю здатністю». Тоді, як брати й сестри вчились у гімназіях, Леся через прогресуючу хворобу не могла ходити до школи.

Та домашня наука разом із самоосвітою дала такі наслідки, що Леся Українка стала однією з найосвіченіших жінок світу. В цьому незаперечна заслуга матері.

Поезію  «Вечірня година», яку  Л. Українка присвятила своїй мамі,

читає учень  гімназії  Шимон  Данило.

 Ведуча : Леся була дуже здібною до музики, старанно вчилася грати на фортепіано. Вона чула в собі покликання музиканта. В листі до свого дядька Михайла Драгоманова в 1890 році писала: «Мені часом здається, що з мене вийшов би далеко кращий музикант, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт». Після операції лівої руки в жовтні 1883 року Леся вже не могла мріяти про високу професійну майстерність музиканта, дуже болісно вона прощалася з інструментом, якому довіряла дівочий смуток, радощі й таємниці. Відчуття мелодії, гармонії звуків переливалося   в її літературні твори.

Вірш «До мого фортепіано» читає учениця ЗОШ №З Ігнатьєва Аліна

Ведуча : Боротьба і праця. Таким було життя. Було і кохання. Перше. Заглянуло в очі, посміхнулось щирою посмішкою і навіки поселилось в серці. Їм було добре вдвох. Вони часто слухали, як шелестіли кипариси, бився об скелі шалений прибій, літали чайки над водою.

(Відео. Леся Українка)

Театралізоване читання «Л.Українка і Сергій Мержинський».

Виконують учні ЗОШ № 4.

Ведуча : Велику спадщину залишила нам Леся Українка: це і переклади, і поезія, і драматичні твори. Найкоштовнішою перлиною є драма "Лісова пісня." Якщо треба назвати Лесин твір, в якому найповніше виражені всі риси обдарування і неможливо відокремити музику від поезії і філософської глибини, то це - "Лісова пісня". Це "пісня пісень" української драматургії, це дивоцвіт, сповнений віри в перемогу високої мрії, справжнього гармонійного життя. "Лісова пісня" - буяння розкішної поетичної фантазії, натхненні гілки на честь рідної землі.

Інсценізацію уривку з драми «Лісова пісня» виконують учні ЗОШ № З

(Відео «Лісова пісня» - без звуку)

Ведуча : У «Лісову пісню» Леся Українка вклала «цвіт душі». Це - шедевр Лесі Українки, її лебедина пісня.  Твір справді народний, насамперед у геніальному відтворенні народних понять про красу, геніальний у любові до прекрасного, що заховане в життя і належить трудящій, творчо обдарованій людині, у відтворенні її нездоланного прагнення до краси, до перетворення самого життя у красу. Вона вражає нас красою мрій, глибиною думки, музикою слова.

Вашій увазі пропонується театралізована вікторина по поемі

«Лісова  пісня», яку преставляють  учні  гімназії.

Ведуча : І як же треба було долі жорстоко познущатися з Лесі,щоб приректи її на тридцятилітню війну зі страшною хворобою — туберкульозом, який вразив її на порі одинадцятої весни, і поступово руйнуючи організм, привів до тяжких операцій та нелюдських страждань. Та не вдалося хворобі зламати надлюдську волю поетеси,не вдалося заволодіти її душею і розумом. Все життя поетеса була борцем, бійцем, воїном, що начертав на своєму щиті слова " умру — не здамся " і проголосила серед стогонів і зойків різного роду нитиків "Сопtга Sреm  Sрего!"

Поезію «Без надії сподіваюсь» читає  учениця ЗОШ № 5 Калініна  Каріна

(Відео без звуку)

Ведуча : Весна - найжаданіша пора у житті людини. Весна для Лесі Українки - це час, коли їй не так болить, це відчуття приливу сил, енергії, прагнення насолоджуватися, радіти від тих змін, які відбуваються у природі. На крилах   своєї музи понесла Леся українську поезію у широкий світ.

Вірш «Стояла я і слухала весну»   читає учениця ЗОШ № 6 Горобець Інна

(Романс  М.Степаненка - без звуку)

Ведуча : Співуча муза великої української поетеси не раз надихала творців музики. У різний час до поезії і драм Лесі Українки звертались українські композитори. Леся Українка - ніжний глибокий лірик. У її творах знайшла вираз вся багатобарвна й різноманітна гама людських почуттів. Це перлини Інтимної лірики «Не співайте мені сеї пісні...», «Нічка тиха і темна була...», «Знов весна, і знов надії». Чудові романси «Дивлюсь я на яснії зорі», «Стояла я і слухала весну», «Хотіла б я піснею стати».Вогонь пісень Лесі Українки палає уже понад століття. Це незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея, як прозвали її, несла вогонь своїх поезій, цю іскру Божу, за життя людям, несе і зараз, устами нашими, її потомків. То ж нехай звучить серед нас слово Лесі і слово про Лесю, як наша шана її пам'яті.

Пісню «Хотіла б я піснею стати» на слова Л.Українки

виконує  учениця  ЗОШ№ 1 Черкасова Анна

(Відео. Леся Українка)

(Буктрейлер. Сім струн душі Лесі Українки)

Ведуча : Кожним словом, кожним променем думки, кожним болем своїм живе в душі нашого народу людина, що її ім'я - Леся Українка. Її образ ніжний і чистий, майже ніколи - веселий, частіше - в задумі чи смутку, її поезія і її слово.

Багато поетів з різних країн присвятили вірші свої Лесі Українці, а сьогоднішню нашу зустріч хотілося б завершити словами Олени Журливої ; в її присвяті "Пам'яті Лесі Українки"

Я знала Лесю Українку

Живу, тривожну, молоду,-

Вона, мов квітка у барвінку,

Цвіла в поліському саду.

Вітри піснями захлинались,

Ліси шуміли навкруги

І в срібні роси одягались

Ранкові в маревах луги.

Не стерлась райдужна сторінка.

Не вмерла пісня лісова,

Безсмертна Леся Українка

Була і є навік жива.

 Ведуча : Діти! Наше свято закінчилось, але ми не прощаємося з вами. Ще раз запрошуємо завітати до бібліотеки. Наодинці пройтися життєвим шляхом поетеси Лесі Українки. А може й взяти її твори, з яких долинуть до вас слова Лесі Українки.

Довго щирими сими словами

До людей промовлятиму я...

Згадаймо добрим словом Лесю, спробуймо навчитися бачити так, як вона, - людей, навколишній світ, красу природи, любити всім серцем, як любила Леся Українка.

Презентацію  до  літературної  вітальні  дивіться  на  сторінці  "Презентації".

СЦЕНАРІЙ

літературно – музичної  композиції

«Поет  живе  в  душі  народу»,

присвяченої  200 – річчю  від  дня  народження

Тараса  Григоровича  Шевченка 

Відеопрезентація  до  200 – річчя  від  дня  народження

Великого  Кобзаря 

Вітальний   танок  «Весняний  розмай» (ПК «Меліоратор»)

Ведучий :      Березень. В Україні - це чудова весняна пора, якій радіють і природа, і люди. Саме  вона  подарувала світові таку величну Людину, душу української нації –  Генія  і   Пророка  - Тараса Григоровича Шевченка.

 Ведуча : У  кожного  народу  є  якась  велетенська  постать, яка  є  його  зорею, проявом  його  душі. У нашого народу такою постаттю є Тарас  Шевченко, якого величають Велетнем Духа, українським Мойсеєм, Пророком , Батьком, Кобзарем  і  багатьма  іншими  славетними  іменами,

Ведучий : Тарас Шевченко!… Це ім’я дорогоцінною перлиною виблискує у                                                                              золотій скарбниці світової культури. І наша літературно – музична композиція «Поет  живе  в  душі  народу» присвячена світлій пам’яті Тараса Шевченка і проходить в рамках  святкування 200 - річчя з дня народження геніального поета.

Ведуча : Тарас Григорович Шевченко прожив усього 47 років, із яких 24 роки був у кріпацтві. 10 років мучився в солдатській неволі на засланні і всього 13 років був вільною людиною. 13 років волі...

 Ведучий :    Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Ось такий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко!

Поезії : «Я   маленька українка», «Портрет»

(читають  вихованці  ЦДТ   Пізик  Софія    

  та   Орден  Олексій).

Поетично – музична композиція  «Бандуристе, орле  сизий!» ( виконує  Трембашевський  Кирило,                 учень 10 класу НВК «Гімназія»).

Ведуча : Цікаво, що ім’я  Тарас  запозичене  з  грецької  мови  і  в  перекладі  означає  «бунтар». І  сьогодні  учень 1 класу  СЗОШ № 2 Тарас  Григорович  Шевченко  читає  свою  авторську  поезію  «Бунтар».

Ведучий :  Доля готувала Тарасові все нові і нові випробування. Із хлопчика – кріпака  виростає талановитий художник, великий український поет – борець за волю України. Ні царські тюрми, ні солдатчина, ні заслання в далеких степах Казахстану, не зломили його, не перемогли його віри  в Україну, в народ! Де  б  він не був, завжди тужив за Україною. Дуже любив поет свою Україну, порівнював її з образом матері.

Україно! Україно! 
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю,
Заплаче серденько.

Ведуча : Великою і святою була любов Шевченка до України. Він любив її усе життя, він линув до неї душею, їй віддав себе, їй присвячував твори, задля неї пішов у безсмертя.

Поезія   «Заросли  шляхи  тернами»

                                (читає  учениця  9 класу  СЗОШ № 2                   Варава  Олександра).

Пісня  «Моя  Україна»

                          (виконує  учениця  11 класу  ЗОШ № 3  Сергійчук  Крістіна).

Танок  «Віночок»    (виконують   вихованці  ЦДТ).

Ведучий :  Тарас Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її і, як ніхто, відчув чудову, чарівну музику українського слова:

Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос —
Більш нічого.
А серце б'ється — ожива,
Як їх почує!..

Ведуча : Тарас  Григорович  Шевченко  основоположник  сучасної  української  літературної  мови. Він  створив  «Буквар»  для  дітей. Знав ціну своєму слову і  сьогодні  воно звучить по всьому білому світу.

Кобзарем ми його звемо
Так від роду і до роду
Кожен вірш свій і поему 
Він присвячував народу.

Уривок  з  поеми  «Сон»

                           (виконує  учень  11 класу ЗОШ № 3 Сидорченко  Олександр).

Ведучий:   Творчість Шевченка - це книга буття українців, своєрідна візитна картка українського народу. Хоча більшість творів написана поза межами рідного краю, наскрізно струменить у них світлий образ Дніпра і мріє синя далеч українських степів. Його  твори  вчать  жити  по  правді, бачити  красу  людини  в  її  душевному  благородстві  й  готовності  робити  іншим  добро.

Добре жить

Тому, чия душа і дума

Добро навчилася любить.

Ведуча :  Шевченків «Кобзар» – це нетлінна книга, духовний храм, за розкриллям поезії якого – велич і краса народу нашого, підняті ним на найвищу височінь.

Це Біблія українського народу, це книга, якій судилося бути безсмертною, бо сам народ визнав її своєю книгою. Народ, який має такого поета, як Шевченко, і таку вічну книгу, як « Кобзар», - безсмертний.

Авторська  поезія  «»Гортаю  сторінки  старого  «Кобзаря»

              (читає  учениця  11 класу  ЗОШ № 6  Іскова  Аліна).

Поезія  «Думка» («Тече  вода  в  синє  море») 

                 (читає  учениця  5  класу  ЗОШ № 6  Новік  Дар’я).

Ведучий : Шевченка справедливо називають поетом слова, пензля й співу. Під впливом його живописного слова в нашій уяві постають яскраві картини, образи, а саме слово звучить, як пісня. На тексти й мотиви «Кобзаря» сотні композиторів світу створили близько 500 творів. Багато віршів Шевченка стали народними піснями. Український композитор Лисенко написав музику більше ніж на 100 творів Кобзаря. Ось послухайте одну з них.

Пісня   «Зоре  моя  вечірняя»    (виконують  учениці  9 класу  НВК      «Гімназія»  Непроста Катерина  і

 Пашалик   Євгенія).

ЗАНАВІС  (зелений)

 Ведуча :  Твори Шевченка пронизані не тільки осудом царського режиму, гіркою тугою за Батьківщиною. Через усю його творчість незримою лінією проходить образ нещасливої жіночої долі. Шевченка  можна  назвати  першим  трибуном, що  своїм  мистецьким  генієм  в  повній  силі   став  в  обороні  прав  українського  жіноцтва. Своєю  душею  він  відчув  знущання   над  жіночою  честю,  чистотою  і  тому  з  такою  силою  змалював  всю  глибінь  їхнього  трагізму. Тарас  Шевченко  один  з  перших  зрозумів, що  свідома  і  добра  жінка  - це  свідомий  народ, забезпечене майбутнє  української  нації.

Літературно – музична  композиція  за  поемою  «Тополя» (у  виконанні  учнів  ЗОШ № 3).

Пісня  «Зацвіла  в  долині»  (виконує  ансамбль  ЗОШ № 4  «Зернятко»).

Балада   «Лілея»  (читають  учні    9 класу  НВК «Гімназія»

                          Круковський Максим  і  Гедзик  Валентина).

Ведучий:  У  своїх  творах  поет  з  великою  ніжністю    та  глибокою  любов’ю  описує  життя  жінки. Він  підніс  ту  зганьблену, осміяну  і покривджену  жінку  на  висоту  цінної  і  рівноправної  людини  у  її  повній  гідності. Своїми  вогненними  словами  проспівав  українському  жіноцтву  похвальний   гімн  та  намалював  найкращі  картини.

Пісня «  По  діброві  вітер  виє»

(виконує  ансамбль  хлопчиків  ЗОШ № 4).                                        

Музично – хореографічна  композиція  за  поемою      «Причинна»          (у  виконанні  учнів  НВК «Гімназія»).

Поема  «Титарівна»     

(читає  учениця  10  класу  ЗОШ № 5 Вовк  Віра).

Ведуча :  З Шевченком пов'язаний великий образ матері – страдниці: і тієї, що змушена втопити своє байстря, і тієї що у коротенькому хвилину відпочинку пестує свого сина і тільки в сні бачить його вільну долю і нарешті, величної матері Христа. Мати – то найсвятіше на світі: «А хто матір зневажає, того бог карає».

 Ведучий :  Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері». Тож не дивно, що реальні історії знедолених жінок були втілені Шевченком в образи Катерини, Оксани, Сови, Мар’яни, Наймички, Сліпої, Лілеї. На вершині народного горя в образі жінки-матері поет створив образ України. У  найкращому  ліричному  шедеврі «Садок  вишневий  коло  хати»  Тарас  Шевченко  чудово  змалював  ідилію  родинного  життя, де  чітко  виведена  роль  матері, доля  дітей.

Літературно – музична  композиція «Садок  вишневий  коло  хати»     (у  виконанні  учнів  ЗОШ № 1).

Авторська  поезія «Шевченко»

     (виконує  учениця  11 класу  ЗОШ № 3 Бурбело Дарина).

ЗАНАВІС  (зелений)  - підняти

Ведуча :  Шевченко  добре знав  російську мову. Цією мовою він спілкувався, часто листувався, вів щоденник і написав близько 20 повістей. Повісті цінні для нас своєю автобіографічністю.

Читання  уривку  з  прозового  твору «Художник»

           (у  виконанні  учнів  СЗОШ № 2 Боінчана  Андрія  та  Дудіка  Артема ).

Ведучий :  Поет і художник жили в душі Шевченка-митця завжди, бо писати й малювати він любив однаково. Шевченко закінчив Академію  мистецтв. Йому було надано офіційне звання вільного художника. А його спадщина художника така  ж різноманітна, як і поетична. Як художник Шевченко мав  три срібні медалі за свої картини.

Ведуча :   Великий К. Брюллов вбачав у ньому талановитого художника. Все створене Шевченком-художником  вражає своєю різноманітністю. Його спадщина складає 1200 робіт. За півроку до смерті Шевченка, 2 вересня 1860 року, Рада Академій художеств присвоїла йому звання академіка гравюри. Творчість Шевченка-художника займає особливе місце в розвитку українського образотворчого мистецтва.

                   Ведучий :  Ми шануємо пам'ять поета. Волею історії він ніби ототожнений з Україною, представляє нас, українців, народам світу. Він є нашою гордістю, честю і славою. Пам'ять про Т. Г. Шевченка живе у серцях людських. Його іменем названі вулиці, театри, школи. Пам'ятники Шевченку стоять у багатьох містах України, у далекій Канаді, Угорщині, США, Франції, Парагваї, Росії, Білорусії.раї

Авторська  поезія  «До  Шевченка»

           (читає  учениця  8 класу ЗОШ №  4  Дергун  Наталія).

                    Ведуча :  І на  оновленій землі, над ланами, широкими полями, вільними містами і селами як весняні води могутнього Дніпра лине вічно жива в народі  слава великого Кобзаря.

                    Ведучий :   Минатимуть роки, спливатимуть віки, а Тарас Шевченко залишатиметься у пам’яті нащадків, бо є й буде Україна, і народ український, який вірить, що здійсняться пророчі поетові слова:

                І на оновленій землі                  

                Врага не буде, супостата

               А буде син, і буде мати,

               І будуть люде на  землі.

Ведуча :   «Поет живе в серцях свого народу» – живе і вічно житиме!

Танок «Гопак». Пісня «Рідна  земля»  
Презентацію  до  літературно  - музичної  композиції  дивіться  на  сторінці  "Презентації".

Літературна   вітальня «Світла  легенда   століття»,

 присвячена   110 - річчю  від  дня 

народження   Михайла  Свєтлова

За кулісами звучать рядки про Каховку :

 Каховка - Отчизны столица

Ты юность моя, отчий дом,

  А песни твои - словно птицы

 Летят над могучим Днепром.

                                 В грядущем твоя остановка

                                 Звени, хорошей и цвети.

Каховка, Каховка, Каховка.

                                 Этапы большого пути!

Позивні   мелодії  "Каховка..."

Ведуча : Кожен новий день наше рідне місто зустрічає цією до болю знайомою мелодією. І важко повірити сьогодні у те, що колись Каховка існувала без цих позивних.

Ведучий : Каховка, Каховка - родная винтовка.... У цьому  році цій пісні виповнилося 79 років!!!  З нею місто пережило страшні роки війни, відбудовувало народне господарство, плакало і раділо. Саме вона покликала на будівництво Каховської ГЕС тисячі добровольців.

Ведуча : Колись Михайло Светлов присвятив Каховці такі рядки: «Каховка - это не населенный пункт, не земля. Это песня, серце, вдохновение...». Тож коли у 1967 році почав відбудовуватися новий мікрорайон, у каховчан не виникало сумнівів, як його назвати - Светлово. Молодий і гарний, він повинен був носити ім'я людини, яка всім серцем полюбила наше місто.

Ведучий : Сьогодні у цій залі багато шанованих гостей. Серед них - завідувач міським історичним музеєм - Світлана Ліверіївна Сідьолкіна, якій ми надаємо слово.

Розповідь  завідувача  міського   історичного  музею

Ведуча :         

           Он умирал в клинической тюрьме,                                                                                               Почти с больничной койки не вставая,                                                                                    Борясь с коварной смертью в тишине,                                                                                                 Последние стихи свои слагая.

Но пробил час.                                                                                                                                       С тех пор его давно уж, нет,

А это в 64-ом было.

Не дожил он до девяноста лет,

Не смог узнать, как мы его любили.

Сейчас иные песни на земле

Звучат потоком бешеным с эстрады,

Но все равно я слышу в полусне

Мотив незабываемой «Гренады».

Сейчас иные пишутся стихи

В различных молодежных группировках,

Но дороги навечно и близки                                                                                          Торжественные строки о Каховке.

 Все изменилось, все уже не то.                                                                                                                И мы свой слух другим ласкаем словом.

 Но не посмеет позабыть никто                                                                                     Бессмертные творения Светлова.

Ведучий : Це йому присвячують вірші, нариси відомі й невідомі поети, письменники, про нього написана велика кількість спогадів. Співець громадянської війни, фронтовий кореспондент, автор знаменитих пісень, майстер жартів, драматург, тонкий лірик ... Але кожен відкриває для себе Светлова по- своєму.

Читання   поезії  «Сирень»

 Я счастлив судьбою завидной -                                                                    Плыву я по волнам весь день,                                                                    Пусть берега даже не видно,                                                                      Меня провожает сирень.

  Плыву на восток и на запад,                                                                                           Все волны и волны вдали,                                                                                              Но все же со мной этот запах-                                                                          Сиреневый запах земли.

  Плыви же стихотворенье,                                                                                    В немыслимое бытие,                                                                                     Где женщины пахнут сиренью,                                                                    Где, может быть, счастье мое.                                                              Сирень! Ты ничем не торгуешь-                                                        Бесплатная юность моя!                                                                                      И если не существуешь,                                                                                      Я выдумаю тебя.

Ведуча : Светлов, як поет, починався з «Гренади». День, коли надрукували вірш у «Комсомольській правді» - 29 серпня 1925 року можна було б назвати його поетичним днем народження. Воістину, це був щасливий день для Светлова, адже у «Гренаді» він відкрив самого себе ( пісня «Гренада»).

Ведучий : Якось Маяковський зазначив 22- річному поетові :

- Светлов! Что бы я не написал, все равно все возвращаются к моему «Облаку в штанах». Боюсь, что с вами и вашей «Гренадой» произойдет то же самое...»

Ведуча : Але Маяковський, на щастя, помилявся. За 5-6 років Светлов створив майже половину своїх найвідоміших поезій: «Рабфаковке», «Песня», «В разведке». Тема громадянської війни надовго запала в душу поетові.

Вірш «Песня»:

 Ночь стоит у взорванного моста,                                                          Конница запуталась во мгле...                                                               Парень, презирающий удобства,                                                         Умирает на сырой земле.

Теплая полтавская погода                                                             Стынет на запекшихся губах,                                                        Звезды девятнадцатого года                                                      Потухают в молодых глазах.

Он еще вздохнет, застонет еле,                                                       Повернется набок и умрет,

И к нему в простреленной шинели                                                                Тихая пехота подойдет.

Юношу стального поколенья                                                                          Спать положат на сырой земле,                                                                    Чтобы шла по далям живописным                                                        Молодость в единственном числе...                                                         Девушки ночами пишут письма,                                                        Почтальоны ходят по земле.

Ведучий : «Маленький барабанщик» - це пісня нашого піонерського дитинства, з нею пов'язані спогади про неспокійну юність наших матерів, бабусь та дідусів. Про що вони думали, що відчували, співаючи її ?

Пісня « Маленький барабанщик»

Ведуча : 1935 рік. На екрани країни виходить фільм режисера  С. Тимошенка «Три товарища», де вперше прозвучала легендарна «Пісня про Каховку», написана М. Свєтловим. Ця пісня має свою історію: Одного разу до Светлова прийшов ленінградський режисер Семен Тимошенко.

Діалог:

Семен: Миша, я делаю картину... И к ней нужна песня, в которой были бы Каховка и девушка. Я устал с дороги, посплю у тебя. А ты, когда напишешь, разбуди.

Светлов: Каховка - это моя земля. Я, правда, в ней никогда не был, но юность моя тесно связана с Украиной. Я вспомнил горящую Украину, свою юность... Разбудил я товарища через 40 минут.

Семен: Как же у тебя так быстро получилось, Миша? Всего 40 минут.

Светлов: Ты плохо считаешь. Прошло 40 минут плюс моя жизнь!

Кадри з фільму й уривок пісні    « Каховка, Каховка..»

Ведучий : Пісня швидко облетіла всю країну, дійшла і до Каховки. Її із задоволенням підхопила молодь. Співала її і каховчанка Ганна Дівіна, яка теж, як і героїня пісні, піде добровольцем на фронт у роки Великої Вітчизняної війни і загине у боротьбі з ворогами.

                                        Фонограма «Вставай, страна огромная...»

Ведуча : 1941 рік... І хоч Михайло Аркадійович був звільнений від військової служби, залишатися осторонь він не міг. З0 серпня 1942 року він напише Олексієві Дикому: «Я уехал на фронт. Ручаюсь - плохого обо мне вы не услышите.»

Журналіст Савелій Савельєв розповів такий епізод з фронтового життя М. Светлова:

Сценка з фронтового життя

Генерал, командир воевавшего на Северо - Западном фронте танкового корпуса, в газету которого прибыл для несения службы Михаил Светлов, вызвал его к себе и сказал:

Генерал: Вот что, товарищ поэт. Ставлю перед вами боевую задачу: напишите песню для воинов нашего славного корпуса. Да такую, не хуже, чем... ну, как эта - знаете? - «Каховка»!

Светлов: Еще бы не знать, товарищ генерал, если «Каховку» эту как раз я и написал.

Генерал: Вы?! Нет, в самом деле?

Светлов: В самом деле.

Генерал :Что же вам за нее дали?

Светлов: Что?...Ну...это самое...как полагается... гонорар...

Генерал : Да нет, я спрашиваю, какую вам награду дали за это? Какой орден? И узнав, что никакого ордена за «Каховку» Светлову не дали, генерал тут же вызвал адьютанта и приказал заполнить на автора песни майора Михаила Аркадьевича Светлова наградной лист- представление к ордену Красной Звезды.

Ведучий : А коли у листопаді 1943 року Каховку звільнили від фашистів, Светлов за дві години написав новий текст «Пісні про Каховку», яку миттю надрукували у фронтовій газеті.

«Пісня про Каховку» періоду Великої Вітчизняної війни

Ведуча : Перемогу Михайло Светлов зустрів у Берліні. Його груди прикрашали два ордени Червоної зірки, орден трудового Червоного прапора, численні медалі.

Вірш «Весна»:

  Кипучие реки взыграли,                                                                               В полях зачернели грачи.                                                                          На наших штыках засверкали                                                     Весеннего солнца лучи.

Встречай неприятеля смело,                                                                  Гони его с нашей земли,                                                                        Чтоб сонце его не согрело,

Чтоб травы под ним не росли.

Стеною огня и металла                                                                    Встречай неприятеля так,                                                                        Чтоб наша весна расцветала                                                                  Всей яростью зимних атак.

За муки, за боль, за пожары                                                                   Врагу мы заплатим сполна.                                                                          И холодом смерти ударит                                                                             В лицо ему наша весна!

Ведучий : Яким воно буде нове, мирне життя, про яке мріяли довгих чотири роки? Країна поступово відроджувалася з попелу. Піднімала міста і села, відбудовувала заводи й фабрики. Відроджувалася й Каховка.

Ведуча : 1950 рік. Молоді будівельники Каховської ГЕС звертаються до М. Светлова з проханням написати нову пісню про Каховку.

Ведучий : Виступаючи на Ленінградському телебаченні в 1957 році Светлов скаже: «Каховка, которую я знал, как плацдарм гражданських боев, стала гордостью страны, символом ее побед, радостью ее граждан.»

Ведуча : І пісня набуває нового звучання:                                                                            Годы промчались потоком весенним.                                                                  Они промелькнули и скрылись  вдали.                                                                    Мы по пятилеткам, как по ступеням                                                                      Ко дню этой нашей встречи шли.

Ведучий : Светлов - поет. Светлов - особистість. Доля цієї життєрадісної людини - низка печальних парадоксів. Один із відданих комсомольців, був виключений з цієї організації. Щиро повіривши у високі ідеали революції, Светлов ніколи не вступав у партію.

Ведуча : У 1945 році він дійшов до Берліна, але ніколи не бачив тієї самої Гренади, яку прославив на весь світ. Це була, на диво, проста і скромна людина, з чистою совістю і світлими помислами.

Ведучий : У цій залі присутня молодь, яку так любив і поважав М. Светлов. Як заповіт звучать його слова у зверненні до молоді. Тож прислухайтесь до них.

 Аудіозапис звернення до молоді

Ведуча : Тяжка хвороба зруйнувала всі плани. З мужністю переносить він нелюдські страждання. Але молодість духу ніколи не покидала його змученої душі.

Вірш « Никому не причиняя зла..»:

Никому не причиняя зла,                                                                              Жил и жил я в середине века,                                                                          И ко мне доверчивость пришла-                                                            Первая подруга человека.

Сколько натерпелся я потерь,                                                                Сколько намолчались мои губы!                                                                    Вот и горе постучалось в дверь,                                                                      Я его как можно приголубил.

Где-то рядом мой последний час                                                                      За стеной стучит он каблуками...                                                                      Я исчезну, обнимая вас                                                              Холодеющими руками.

В вечность поплывет мое лицо,                                                                                                    Ни на что, ни на кого не глядя,                                                                                                      И ребенок выйдет на крыльцо,                                                                                      Улыбнется: До свиданья, дядя!

Ведучий : 29 вересня 1964 року в «Литературной газете» з'явиться траурний відгук Андрія Вознесенського: « Да , конечно остаються стихи и песни, монументы остаються, но не восстановима потеря этого  человека. И к чему слова? Человека не стало, души...».

Ведуча : Ім'я Светлова залишилося у багаточисленних віршах - присвятах, спогадах, на борту прекрасного теплохода «Михаил Светлов». Його пісні живуть і досі, а «Пісня про Каховку» стала своєрідним гімном міста та його людей.

Ведучий : А хіба наше Свєтлово не є прекрасним продовженням поета?

На фоні мелодії слайди сучасного Свєтлово

Ведуча :

А люди , не вникая в слово,                                                                                                                Но с тайной логикою в лад                                                                                                                  В Свєтлово, будто- бы к Светлову                                                                                             Между собою говорят.

Ведучий :   От суховея степь свинцова,                                                                                         Но русла вспенились вдали.                                                                                    Туда ребята из Свєтлово                                                                                      Живую воду принесли.

       Они планете жизни ради                                                                                                                     Черты иные придают...                                                                                              

      Как мудро, Михаил Аркадьич,  

                                                                       

 Вместе: Что с нами вы остались здесь.

Сценарий  

литературной  гостиной  «Поэт  и  время»,

посвященной  200 – летию  со  дня 

рождения  М.Ю.Лермонтова

Ведущая :  Исполняется  200 лет    со  дня  рождения   Михаила  Юрьевича  Лермонтова – русского  поэта, прозаика, драматурга, художника, переводчика, офицера. Смысл  жизни  для  него  заключался  в  борьбе  за  лучшее  будущее  человечества. «Русская  душа»  М.Лермонтова  сказалась  прежде  всего  в  высоком  патриотизме  его  поэзии, в  той  неугасимой  тревоге  за  судьбы  родины  и  народа, которой  пронизана  каждая его  строка. Имя  его  стоит  рядом  с  именем Пушкина – поэта  мирового  значения. Как  самобытный, исключительной  силы  преемник  он  расширил  и  обогатил  пушкинское  наследие.

Чтение   стихотворения  «Дума»

Ведущая : Автобиографическая  повесть «Я  хочу  рассказать  вам», автобиографическая  трагедия «Люди  и  страсти», стихотворение  «Булевар»  рассказываают  нам  о  жизненном  пути   М.Ю.Лермонтова, который  прожил  - то  всего  неполных  27 лет.

Ведущий : О  ранней  поре  жизни  Лермонтова  сохранилось  мало  сведений, но  и  то  немногое  указывает, что  детство  поэта  было  колыбелью  основных  черт  его  характера  и  содержания  его  творчества.

                                              Ужель  исчез  ты, возраст  милой,

                                              Когда  всё  сердцу  говорит,

                                              И  бьётся  серце  с  дивной  силой,

                                              И  мысль  восторгами  кипит?

Ведущий : По  отцовской  линии  род  идёт  от Георга  Лермонта (Шотландия). Родители  поэта : Юрий  Петрович  Лермонтов  - капитан  в  отставке и  Мария  Михайловна  Арсеньева – внучка  А.Е.Столыпина, владельца  большими  поместьями  в  Симбирской  и  Пензенской  губерниях.  Рано остался  без  родителей : мать  умерла, когда  Михаилу  не было  ещё  3 лет, а отца  не  стало, когда  юноше  было 17  лет. Вырос  у  бабушки  Елизаветы  Алексеевны Арсеньевой, село  Тарханы  Пензенской  губернии.  Бабушка  дала  любимому  внуку   разностороннее  воспитание.

Ведущая : В раннем  возрасте  Михаил  Лермонтов  перенес  тяжелую  болезнь  - корь, которая  имела  большое  влияние  на  его  характер. Он  выучился  думать, в  Лермонтове - ребенке  пробудилась  впечатлительность, поэтическое  воображение  и  фантазия. М.Лермонтов  ни  читать, ни  писать  еще  не  умел, а  творческие  силы  бродили   в  нём  и  уже  волновали  его  беспокойную   душу.

Хранится  пламень  неземной

    Со  дня  младенчества  во  мне…

Ведущий : Перенесенная  болезнь  долго  сказывалась  на  его  общем физическом  состоянии. Трижды  бабушка  возила  его  на  лечение  на  Кавказ - 1818, 1820, 1825 годы).

 «Всё, всё  в  этом  крае  прекрасно!  Как  я  любил, Кавказ  мой  величавый, твоих  сынов  воинственные   нравы…» - восторженно  восклицал  он, вспоминая  Пятигорье.

Ведущая : Михаил  Лермонтов  был  одарён  способностями   к  исскуствам : рисовал  акварелью  довольно  порядочно  и лепил    из  крашеного  воска  целые  картины, учился  игре  на  рояле. Лермонтов  много  уделял  времени  своему  общему  образованию, знал  три  языка. Интересовался  древней  историей. Тарханские  дворовые  и  крестьяне, француз  Капэ  рассказывали  о  героических  сражениях  за  родину  в  войне  1812 года.

Ведущий : Большое  влияние  на  Михаила  имело  его  постоянное  общение  с  природой. Усадьба бабушки  была  довольно  живописна. Здесь  он  впитывал  красоту  родной  природы, как  воздух, и  поэзия  природы  стала  органичной  частью  его  творчества.

                                           Так  ранней  утренней  порой

                                           Отрывок  тучи  громовой,

                                           В  лазурной  вышине  чернея,

                                           Один, нигде  пристать  не  смея,

                                           Летит  без  цели  и  следа,

                                           Бог  весть  откуда  и  куда!

Ведущая : 1827 год – жизнь  в  Москве. Поступил  в  Университетский  пансион  в  1828 году – лучшее  учебное  заведение  в России. В  свое время  здесь  воспитывались  Жуковский, Грибоедов, Чаадаев, Тургенев. Свободный  дух  школы  оказал  благотворное  влияние  на  Лермонтова  : в  нём  стал  быстро  развиваться  поэтический  дар. Поэзия  стала  его  первенствующим  интересом.

Ведущий : Одновременно  с  Лермонтовым  в  университете  учились  замечательные  юноши – Белинский, Герцен, Огарев, Станкевич, Гончаров. Студенческие  кружки  обирались  постоянно. Прославились  диспуты  в  комнате  у В.Г.Белинского. Лермонтов  не  был  знаком   ни  с  кем    из  этих    будущих  выдающихся  людей России.

Ведущая : Университетский  период  является  самым  богатым по  количеству  написаного  Лермонтовым. За  это  время  им  написано  около  300 стихотворений, 2 драмы, несколько  поэм. Творческая  работа  «кипела»  в  нём. Одновременно  Лермонтов   много  занимался, читал. Начитанность  поэта  была  поразительная. Поражает  в  юном  Лермонтове  кипение  творческих  сил, багатство  мыслей  и  тем.

Чтение  стихотворения  «Поток»

Ведущий : Пансион  был  закрыт. Лермонтов  отказался  переходить  в  гимназию. Оставил  Московский  университет  и  решил  продолжить  образование  в  Петербургском  университете. В  Петербургском  университете  Лермонтову  не зачисляют  2 лет  учебы и  вводился  еще  один  курс.

 После  долгих  семейных  совещаний  Лермонтов  решил  поступить  в  школу  гвардейских  подпрапорщиков  и  кавалерийских  юнкеров, которую  он  мог  окончить  в  два  года. Он  определился  в  гвардейские  уланы. По  видимому  это  был  роковой  шаг.

Ведущая : Увлечения  Михаила  Лермонтова – Е.А.Сушкова, Н.Ф.  Иванова, В.А.Лопухина. Был  страстно  влюблён  в  Варвару  Александровну  Лопухину. Чувство  к  ней  Лермонтова  было  безотчетно, но  истинно  и  сильно, и  едва ли  не сохранил  он  его  до  самой  смерти  своей. Ответное  чувство  девушки  дало  поэту  счастье. Он  видел  в  любимой  девушке  товарища  грозных  бурь, который  разделит  с ним  и  его  торжество  и  его  гибель  в  борьбе.

                                     Она  не  гордой  красотою

                                     Прельщает  юношей  живых,

                                     Она  не  водит  за  собою

                                     Толпу  вздыхателей  немых…

                                     Однако  все  ее  движенья,

                                     Улыбки, речи  и  черты

                                     Так  полны  жизни, вдохновенья,

                                     Так  полны  чудной  простоты…

Ведущий : Посылает  В.Лопухиной  стихи, которые  он  писал  на  берегу  моря. Стихи  эти  дают  гениальный  образ  бунтующей, мятежной  души  поэта. Поэзию  «Парус»  илюстрировали  50  художников (Айвазовский, Васнецов, Константинов)  и  болем 90 композиторов  положили  стихотворение  на  музику. Это  стихотворение  выражает   душу  нашей  поэзии  и  является  шедевром  русской  поэзии  ХІХ века.

Звучит  песня  на   поэзию  «Белеет  парус  одинокий»

Ведущая : Чтение  художественной  литературы  в  военной  школе  было  запрещено. В  обстановке  лагерной  жизни  М.Лермонтов ничего  не  писал, но  передумал  много. В  школе  очень  ценилась   физическая  сила. Лермонтов  был  хорошо  развит  физически, обладал  и  силой, и ловкостью. Он  успешно  состязался  с  первым  силачом  школы, который  руками  вязал  в  узлы  шомпола,  как  верёвку. Школа  не  угасила  его  творческих  стремлений, но  задержала  их  развитие. М.Ю.Лермонтов  был  произведен  в  корнеты  лейб – гвардии  гусарского  полка. Полк  стоял  в  Царском  Селе. 

Ведущий :  Первая ссылка  на  Кавказ  в 1837 году  за  стихотворение  на смерть  А.С.Пушкина «Смерть  поэта». Вторая  ссылка  в 1840 году  за  дуэль  с  сыном  французского  посла  Э.де  Барантом. В  1840 году был  на  фронте  в  Чечне. Проявил  не  только  высокие  достоинства  бойца, но  и  талант  командира. Он  был  прост  с  солдатами, доступен,  на  равном  положении  с  ними  делил  невзгоды  и  трудности  походной  жизни. За  отличия  в  военных  делах  М.Ю.Лермонтов  был  трижды  представлен  к наградам, но  храбрость  и  мужество  поэта не  встретило  в  правящих  сферах  Петербурга  внимания, и  никаких  наград  он  не  получил.   

Чтение  стихотворения  «Валерик»

Ведущая :  Широкие  планы   литературного  творчества   вызвали  у  М.Лермонтова  настойчивое  стремление  выйти в  отставку. Но  граф  Бенкендорф  решил  не  допустить  этого. Был  получен  приказ  ехать  в  полк. Поэт  не  примирился  с  той  жизнью, на которую  обрекли  его  всесильные  враги.

  Чтение  стихотворения  «Выхожу  один  я  на  дорогу»

Ведущий : Пятигорская  интрига – это  продолжение  петербургской  интриги  1840  года. Дуэль  была  назначена  на  15  июля.  Убийцей  М.Лермонтова  был  его  бывший  товарищ  по  гвардейской  школе  - Мартынов. Лермонтов  не  стрелял. Это  было  убийство. Какой  богатейший  духовный  мир   погублен  навеки! Понимал  ли  кто – то  кого  лишилась  Россия?

ТВОРЧЕСТВО

Ведущая : В  ранней  юности  на  М.Лермонтова  влияли  два  великих  поэта – Пушкин  и  Байрон, но  их  влияние  нисколько  не  умаляло  в  Лермонтове  его  самобытности  и  оригинальности. Лермонтов,  как  никто  из  поэтов, жаждал  свого  собственного  решения  вопросов  жизни, он  настойчиво  искал  собственного  пути    как  в  жизни, так  и  в  творчестве. Был  слишком  индивидуален, своеобразен  и  силён, чтобы  оставаться  под  чьим – то  влиянием  и  вполне  ему  подчиняться.

Ведущий : М.Лермонтов  учил   английский  язык  по  Байрону, читал  его  свободно  и  в  подлиннике. Поэзия  Байрона  произвела  на  поэта  сильное  впечатление, в  нём  он  почувствовал  что – то  родственное. Обоих  поэтов  роднил  мятежный  дух, присущий  их  натурам. Лермонтов  писал : «И Байрона  достигнуть  я  б  хотел».

Чтение  стихотворения «Нет, я не  Байрон, я другой»

Ведущая : Поэма  «Кавказский  пленник». На  ней  сильно  отразилось  влияние  А.Пушкина. М.Лермонтов  благоговел  перед  Пушкиным, знал  его  стихи  и  поэмы  наизусть, учился  у  него. Ранняя  поэма «Черкесы». М.Ю.Лермонтов  шёл  «по  следам гения», открыл  «новые  миры», двинул  русскую  литературу  вперед и дал  новое  направление    поэзии.

Ведущий : Год  гибели  Пушкина – 1837 – это  год  литературного  рождения  22 – летнего  Лермонтова. По  праву  гения  и  с  дерзостью  гения   вырвался  из  «детских  одежд»  своей  ранней  лирики  автор    «Смерти  поэта».

Чтение  стихотворения «Смерть  поэта»

Ведущая :  М.Лермонтов  побывал  на  Черниговщине, знал  украинский  язык, неподражаемо  рассказывал  украинские  народные  анекдоты. Великий  поэт  украинского  народа  Т.Г.Шевченко  любил  произведения  М.Лермонтова  и  часто  упоминал  о  нём  в  своих  письмах  и  дневниках. И.Франко, Л.Украинка  и  многие  поэты  Украины  среди  своих  учителей  неизменно  называли  и  называют  Лермонтова  своим  учителем.

Ведущий : Как  художник, Лермонтов  внёс  неоценимый  вклад  в  развитие  почти  всех  литературных  жанров. Он  широко  раздвинул  границы  лирики, открыл  новые  возможности  русского  стиха, музыкального, пластичного  и живописного  в  одно  и  то  же  время. Основные  мотивы  своей  лирики  Лермонтов  отразил  в  юношеских  поэмах : любоь  к  свободе, жажда  борьбы, протест  против  насилия  и  социального  неравенства, любовь  к  родине. Герои  этих  поэм  - необыкновенно  сильные  и  мужественные    люди.

Ведущая :  Жизнь  и  борьба – неразделимые  понятия  для  Лермонтова ; нет  борьбы – нет  и  жизни. Поэт  видит, что  перед  ним  беспросветное  будущее, мучительное  прошлое, тьма  и  холод  в  настоящем. Первая  поэма  «Индианка»  до нас  не дошла. М.Лермонтов  начал  издавать  рукописный журнал «Утренняя  заря».

Ведущий :  Вся  поэзия  Лермонтова  дает  нам  почувствовать, какая  великая  душа  была  у поэта. В  ужасные  десять   лет  за  1825  годом  определялся  поэтический  гений  и  формировался  героический  характер  Лермонтова. Лермонтов, горячо  любящий  свой  народ  и  родину, с  глубокой  скорбью  и  негодованием  писал  о  русской  жизни.

                   Поверь, ничтожество  есть  благо  в  здешнем  свете. –

                   К  чему  глубокие  познанья, жажда  славы,

                   Талант  и  пылкая  любов  свободны,

                   Когда  мы  их  употребить  не  можем.

Ведущая :  Поэт  поражает  своей  работоспособностью. На  Лермонтове, при  его  исключительной  одарённости, подтверждается  простое, но  мудрое  изречение  Пушкина, что  и  талантливым  людям «необходим  постоянный  труд, без  коего  нет  истинно  великого». За  неполных  13  лет  творчества  (1828 – 1841 годы). М.Ю.Лермонтов   создал  406  произведений. В 1840 году  вышел  единственный  прижизненный  сборник  «Стихотворения М.Лермонтова».

Ведущий : Тюремные  стихотворения  Лермонтова – жемчужины  русской  поэзии  и  очень  показательны  для  душевного  состояния  поэта. Перед  отъездом  на  Кавказ  Лермонтов  передал  в  печать  стихотворение  «Бородино». Лермонтов  хорошо  знал  русский  народ, любил его  и  в  стихотворении  первый  высоко  оценил  беззаветную  храбрость  солдат, отстоявших  независимость  родины.

Чтение  стихотворения  «Бородино»

Ведущая : Вопросы  о  судьбе  родины  стали  сильно  занимать  мысль  поэта. Он  ясно  осознал, почувствовал  неразрывную  связь   с народом, родиной  и  непоколебимую  ничем, глубокую  любовь  к  ней.

Чтение  стихотворения  «Отчизна»

Ведущий : Написаны  поэмы  «Последний  сын  вольности», «Исповедь», «Азраил», «Ангел смерти», «Каллы», «Аул  Бастунджи», «Измаил – Бей». Три  последние – из  кавказской  жизни.  Поэмы  «Боярин  Орша»,  «Тамбовская  казначейша»,  «Песня  про  царя  Ивана Васильевича, молодого  опричника  и  удалого  купца  Калашникова», «Сашка». 

Ведущая : Гимн  «пламени», «пламенной  страсти», гимн  романтическому  горенью – вот что  такое  поэма  «Мцыри».

Чтение  отрывка  из  поэмы  «Мцыри»

Ведущий : Поэма «Песня  про  царя  Ивана Васильевича, молодого  опричника  и  удалого  купца  Калашникова» - это народное  предание о простом  русском  человеке, герое, борце  за  правду и  справедливость.

Звучит  «Песня  про  царя  Ивана Васильевича,

молодого  опричника  и  удалого  купца  Калашникова»

Ведущая : Всю  силу  своего  протеста, неудовлетворенности  жизнью, выстраданных  Лермонтовым   в  юношеские, особенно  в  университетские годы,  он  выразил   в  поэме  «Демон».

Чтение  отрывка  из  поэмы  «Демон»

 Ведущий : Роман  «Вадим» о  пугачевском  движении. Неоконченный  роман  «Княгиня  Лиговская». Написана драма  «Странный  человек». В  лице  главного  героя  драмы  Владимира  Арбенина  Лермонтов  изобразил  самого  себя.

Ведущая : Роман из  5  повестей «Герой  нашего времени» - это  грустная  дума  о  нашем  времени. Книга, которой  суджено  никогда  не стареться, потому,  что  при  самом  рождении  её, она  была  вспрыснута  живою  водою  поэзии.

Инсценизация  отрывка  из  повести  «Бэла»

Ведущий : М.Ю.Лермонтов  создает  лучшее  драматическое  произведение «Маскарад». Это  первое  произведение, которое  Лермонтов  хотел  отдать  в  печать  и  на  сцену, но  цензура  не  пропустила  драму.

Инсценизация  отрывка  из  драмы  «Маскарад»

Ведущая : М.Лермонтов  оказал  и  долго  ещё  будет  оказывать  влияние   не  только  на  развитие  нашей  литературы, но  и  на  различные области  культуры. Русские композиторы  издавна  вдохновлялись  произведениями  М.Лермонтова. М.И.Глинка, А.А.Алябьев, А.Е.Варламов, А.Л.Гурилев, Н.А.Римский  - Корсаков, А.Г.Рубинштейн, С.В.Рахманинов, Ю.В.Свиридов написали  романсы  на  слова  М.Лермонтова. 11 романсов  написал  М.А.Балакирев. П.И.Чайковский положил  на музику  стихотворение «Любовь  мертвеца». П.Виардо создала  4  романса  и  с  большим  успехом  исполняла  их  в  разных  странах Европы. Написаны  оперы : «»Купец Калашников», «Тамара», «Хаджи  Абрек», «Демон», «Месть» ;  балет «Бэла».

Звучит  романс  «Слышу  ли  голос  твой»

Ведущий : Действенная любовь  к  свободе   пронизывала  всю  его  поэзию, всё  его  существо, и  он  по  праву  называл  себя  «другом  свободы». Он  горячо  отзывался  на  революционные  события  в  других  странах. Как  художник  Лермонтов  нарисовал  картину  «Штурм  Варшавы», посвящённую  польському  восстанию  1831 года.

Картины  М.Ю.Лермонтова 

Ведущая : Лермонтовская  тематика  имела  большое  значение  для изобразительного  искусства. Литературное  наследие  Лермонтова  вдохновляло  таких  художников, как  В.И.Суриков, И.Е.Репин, В.М.Васнецов, М.А.Врубель, В.А.Серов, И.И.Шишкин, Л.О.Пастернак, В.А.Тропинин, В.П.Белкин, В.Д.Замирайло, С.В.Чехонина.

Картина  И.И.Шишкина  «На севере  диком»

Ведущий :  Рукописное  наследие  М.Ю.Лермонтова  тщательно  хранится  и  изучается. При  жизни  поэта  было  здано  только  один  сборник  призведений «Стихотворения М.Лермонтова».  В  наше  время  осуществлено  два  академических  издания  собраний  его  сочинений.

Ведущая : В XX веке открыты государственные музеи-заповедники М. Ю. Лермонтова в Пензенской области и в Пятигорске.

Ведущий :  Государственный русский драматический театр имени Лермонтова в Грозном и памятник поэту около театра. Государственный академический русский театр драмы  имени Лермонтова в Алма-Ате. Экранизация   произведений  М.Ю.Лермонтова : «Демон», «Княжна  Мэри», «Бэла», «Максим  Максимыч». Созданы  фильмы : «Из  пламя  и  света», «М.Лермонтов. Молитва  странника», «Тайна дуэли  Лермонтова».

Ведущая :  Воздвигнуты  памятники в Москве  и области, Санкт-Петербурге, Пензе, Пятигорске, Ставрополе, Геленджике и других городах России,  памятник перед зданием Николаевского кавалерийского училища.

Ведущий :  Город Лермонтов в Ставропольском крае. Сёла Лермонтово в Краснодарском крае, Пензенской области и в Армении. Имя Лермонтова носят 1700 улиц в населённых пунктах России, а также много улиц в других странах  мира, например, Лермонтовские улица, площадь и проспект в Москве, проспект в Санкт-Петербурге, улицы в Пензе, Спасске, Дальнем, Баку,Риге, Угличе, Петрозаводске, Праге. Есть  Малая планета (2222) Лермонтов.  Кратер на Меркурии. Памятная  монета.

Ведущая : Лермонтов  бессмертен. Он  живёт  и  теперь  как  наш  современник, его  поэзия   остается  и  в  наше  время  непревзойдённой  по  художественной  силе, красоте, по  глубине  мысли  и  чувства.

Ведущий : Пламенным    и  вдохновенным  поэтом  Лермонтов  остался  на  всю  жизнь. Его произведения  волнуют  и  всегда  будут  волновать  читателей  высокой  гражданственностью, чистейшим  благородством  чувств, мужественной  искренностью, всем тем, что  не  знает  границ  времени.

Презентацію  до  літературної  вітальні   дивіться  на  сторінці  "Презентації".